На Донеччині російська армія продовжує атакувати позиції ЗСУ та обстрілювати прифронтові міста, де залишається багато мирних жителів. Під постійними обстрілами – Покровськ та Лиман. Журналісти телеканалу «Настоящее время» (створений Радіо Свобода з участю Голосу Америки) побували там і побачили, як у такій атмосфері живуть місцеві жителі.
Поліцейські з евакуаційної групи «Білий янгол» знову поспішають до Покровська. Російська армія постійно обстрілює це місто із усіх видів озброєння. Заявки на евакуацію надходять щодня. Ось і зараз родичі попросили забрати звідси 85-річну Раїсу. Її довго просити не довелося. Будинок Раїси нещодавно зруйнував черговий російський обстріл, а сама вона ледь не загинула.
«Перед Днем перемоги завалило. Потім підпалили будинок. Хата горить, я лежу, немає нікого. Сусідська дівчинка до мене прийшла, але втекла. А тоді привела якогось чоловіка. Вони вдвох мене витягли, почали піднімати ломами блоки, врятували мене», – згадує Раїса.
На дорозі підбиті дронами автомобілі. Затримуватись тут не можна. Остання зупинка – приватний сектор Покровська. Там потрібно забрати чоловіка, який самостійно залишити житло не може.
«Наша евакуація пройшла дуже вдало. Нам вдалося забрати одного дідуся з цукровим діабетом. Його стан дуже важкий. Він лежачий. Також сьогодні у нас три літні жінки», – розповідає поліцейський евакуаційної групи «Білий янгол» Дмитро Соловей.
Евакуація місцевих жителів відбувається і у прифронтовому Лимані, що на півночі Донецької області. Родичі та сусіди прощаються з тими, хто їде. Але багато хто ще залишається, кажуть Едуард і Роман. Вони – волонтери, які допомагають переселенцям.
«Щодо цих розмов про перемир’я, то було кілька випадків, коли приїжджаємо за адресою, а людина каже: «Навіщо мені евакуюватися, якщо затишшя?» Але це всього лише розмови. Люди просто намагаються психологічно вірити в краще. Але в цій ситуації це неправильно. Це дуже хворий оптимізм. Це оптимізм, який може призвести до смерті».
«Я відзначаю прожиті дні», – розповідає місцева жителька Лідія Ісаєва.
У підвалі її зруйнованої багатоповерхівки на електроплиті смажиться цибуля. У Лимані світло є не скрізь, Лідії пощастило.
«У мене тут – рай. Чого у мене тут немає? Все у мене є. От живу, хліб жую», – жартує вона.
До своєї квартири Лідія піднімається нечасто. Через обстріл там вибиті вікна та пошкоджено меблі. Все необхідне вона давно забрала в підвал.
У мене тут – син і дід на цвинтаріЛідія Ісаєва
«Якби хтось сказав, що таке життя буде, я б ніколи не повірила, що у 87 років житиму в підвалі», – продовжує вона.
За даними місцевої влади, у Лимані залишаються до чотирьох тисяч жителів. Є ті, хто спершу поїхав, але з різних причин повернувся назад. Незважаючи на регулярні обстріли, залишати своє місто Лідія теж не хоче: «У мене тут – син і дід на цвинтарі, і я хочу поряд».
